27.04.2023

Українська література

11 клас

Любі діти, хочу нагадати тим, хто не надіслав контрольні, зробити це, оскільки тематичні оцінки без підсумкового контролю можуть бути низькими.

Сьогодні вивчаємо творчість поета-шістдесятника Василя Стуса. Перегляньте відеосюжет про трагічну долю митця:

Також пропоную по можливості переглянути художню кінострічку українських кінематографістів за назвою "Заборонений" (2019 рік). У ній у художньому ракурсі висвітлено долю поета-стоїка, а також інших митців-шістдесятників, указано на систему тоталітарного контролю над ними.

Домашнє завдання: ознайомитися із тематичним матеріалом за підручником 

Українська література 11 клас (профільний рівень) - Слоньовська О. В. 2019

Василь Стус (1938—1985)
«Шістдесятництво» як суспільне і мистецьке явище
Українська література 1960—2000-х рр. Відродження багатоголосся у стильовому розвитку

Життєвий і творчий шлях

Василь Семенович Стус народився 7¹ січня 1938 р. у с. Рахнівка, що на Вінниччині. Батьки-колгоспники важко працювали на землі, але не могли забезпечити родину, тому 1940 р. переїхали на Донбас. Там минули дитинство і юність Василя, тяжкі воєнні й повоєнні роки гартували його волю.

¹ Стус народився 6 січня, але мама побоялася записувати Василя датою, що збіглася із днем народження Христа, аби не давати підстав атеїстам радянської влади для цькування.

Злидні й голод не вбили потягу до знань: школярем він став у 6 років, а студентом - у 16. Учився блискуче, мав дивовижну пам'ять (уже в 5-6 класі знав усього «Кобзаря»), марив музикою. За успішне навчання в 7-му класі батько подарував Василеві гітару; хлопець відвідував концерти у філармонії, захопився творчістю Бетховена.

Василь Стус в юнацькі роки

Василь Стус навчався на історико-філологічному факультеті Донецького педагогічного інституту, працював учителем української мови та літератури. Проте він виламувався з рамок звичної біографії: служба в армії, вчителювання - і постійно демонстрував свою інакшість, невміння й небажання бути «гвинтиком і коліщатком».

У спогадах друзів та поетової рідні Василь - допитливий, надзвичайно глибокий і цілісний, порядний юнак.

«Все життя - в горі, в нещасті, в муці - і він - один проти цього світу - перемагає!».

Василь Стус про долю Людвіга Бетховена

«Зі мною кілька литовців... Для 3 млн литовців виходить література 20-тисячними тиражами. Од цієї звістки мені стало соромно за себе і приємно - за цей інтересний і свідомий народ».

Із армійського листа Василя Стуса

Згодом питання національної свідомості українців дедалі більше непокоїтиме поета. У статті Богдана Підгірного «Нецензурний Стус» наведено спогади про те, як нелегко було жити поетові з такою громадянською позицією на зросійщеному Донбасі.

У 1961-1963 рр. Василь працює літредактором у газеті «Соціалістичний Донбас», а тоді вступає до аспірантури Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка. Починається ера плідної праці Стуса-літературознавця, перекладача, поета. На сторінках провідних українських журналів з'являються добірки його віршів, у видавництві «Молодь» готують до виходу збірку «Круговерть» (1965). В. Стус пише літературознавчі розвідки, перекладає твори Й.-В. Ґете, Р. М. Рільке, Ґ. Лорки. Він органічно вливається в рух «шістдесятників» - відвідує Клуб творчої молоді, спілкується з багатьма із тих «неблагонадійних», які вже перебувають під наглядом спецслужб.

Віктор Зарецький. Портрет Василя Стуса з книгою Р. М. Рільке (1971)

Виступ В. Стуса в кінотеатрі «Україна» після прем'єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» із засудженням арештів української інтелігенції став причиною відрахування його з аспірантури. Тепер і за ним ведуть нагляд. Стусових поезій не друкують, позбавляють можливості працювати - навіть кочегаром або підсобним працівником на будівництві. Та він стоїчно витримує удари долі. За сприяння друзів переклади з Й.-В. Ґете й Ґ. Лорки вдалося видати під псевдонімом Василь Петрик.

В. Стус передруковує свої вірші в саморобні збірочки й дарує друзям. Так його твори опиняються за кордоном. 1970 р. у Брюсселі виходить поетова книжка «Зимові дерева». Василь постійно відчуває, що за ним стежать. 1972 р. поета арештовують. Серед звинувачень, висунутих йому, - «ворожі» дослідження про Павла Тичину «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)» й про Володимира Свідзинського «Зникоме процвітання».

Галина Севрук. Поламані крила (1967)

Присуджено п'ять років виправних робіт у таборах Мордовії і три - поселення на Колимі. Так розпочинається хресна хода поета на Голгофу. Кожен день, проведений В. Стусом у застінках, - це виклик системі нищення людських доль. Наглядачі забирали написане, нищили, щоб не залишилося й сліду, але друзі-політв'язні переховували Стусові чернетки. Щоб зберегти його поезії, вони навіть учили їх напам'ять.

«Його так званий злочин полягає в тому, що він пише свої поезії по-українськи. Існують давні суперечності між українцями і росіянами, що виявляються також у питаннях мови. Стус пише свідомо по-українськи. Це єдиний закид, що мені відомий».

Генріх Белль, німецький письменник, лауреат Нобелівської премії

Цікаво знати!

Василь Стус не зміг стати щасливим батьком. Він повноцінно спілкувався із сином Дмитром дуже недовго - один рік між двома арештами. Після повернення тата із першого ув'язнення син був уже підлітком і спочатку не йшов на контакт, але згодом між ними виникла щира дружба, про яку Дмитро написав у своїй книзі.

Наприкінці 1979 р. хворий, виснажений фізично, але не зламаний духовно В. Стус повернувся до Києва. Він стає учасником дисидентського руху, продовжує боротьбу в складі переслідуваної брежнєвським режимом Гельсінської спілки.

Василь Стус із дружиною Валентиною Попелюх та сином Дмитром (1978)

Тим часом твори, надруковані за кордоном, здобувають високу оцінку. Активна діяльність митця дратувала владу, і скоро його знову заарештовують. Цього разу засудили до 15 років ув'язнення: 10 років таборів особливого режиму й 5 - заслання. Другий термін поет відбував у пермських таборах.

Табірне життя В. Стуса було пекельним: утиски табірної адміністрації, карцер за сфальшованими звинуваченнями, підселення в камеру кримінальних злочинців, брак медичної допомоги, конфіскація листів... Холуї системи, знаючи, що живим з ув'язнення поет не вийде, намагалися знищити написане (рукописна збірка «Птах душі», про яку писав друзям Стус, зникла безслідно). Та все ж у неволі він продовжував писати, перекладати - з німецької, французької, англійської. Тим часом світова громадськість стала на захист поета-політв'язня. Генріх Белль у 1985 р. висунув В. Стуса на здобуття Нобелівської премії. Однак цю високу нагороду присуджують тільки живим. Тож табірна адміністрація зробила все, щоб серце поета перестало битися.

«Коли народ знеславлений і зовсім підупалий, то його може врятувати лише офіра, принесена на вівтар».

Євген Сверстюк

Юрій Журавель. Портрет Василя Стуса

Дата народження ніби запрограмувала його місію: узяти на рамена хрест України й пронести крізь «вертикальні труни» (В. Стус) колимських таборів, аби наблизити її до незалежності.

«Це була інтелігентна, м'яка, ніжна людина, але коли йшлося про інтереси народу, принципи - він ставав залізний. Те, що витримав Стус, не вкладається в голові. На таке здатен не кожен. Напевне, сил йому давав Господь Бог. Василь казав, що коли б усе було гаразд, він був би орачем. На моїй картині він - орач, а над ним - птах небуття».

Віктор Зарецький

Віктор Зарецький. Василь Стус - орач (1989-1990)

Досі нема відповіді на чимало запитань щодо смерті В. Стуса 3 вересня 1985 р.

Безіменна, лише з номером, могила на табірному цвинтарі чекала на здійснення його заповіту - «Народе мій, до тебе я ще верну». Нарешті 19 листопада 1989 р. тіла Василя Стуса та його побратимів Юрія Литвина й Олекси Тихого перепоховали в Києві на Байковому кладовищі. Активний учасник перепоховання, письменник Володимир Шовкошитний про цей подвиг свідомих українців написав чудову книжку «Герої народжуються на могилах героїв».

Надгробок Василя Стуса на Байковому кладовищі в Києві. Автор М. Малишко

Посмертно 1991 р. В. Стуса було удостоєно Шевченківської премії. 26 листопада 2005 р. йому (теж посмертно) присвоєно звання Героя України.

«Справжні велети духу спроможні бути вільними і в невільній державі. Василь Стус навіть за ґратами лишався вільною людиною, саме тому його смерть у неволі перетворилася на безсмертне твердження справжньої свободи. Власне, наявність таких людей дозволяла вважати наш народ волелюбним».

Любомир Гузар

На осінь 2019 р. запланований вихід на екрани українського повнометражного художнього фільму «Заборонений» (робочі назви - «Стус» і «Птах душі», режисер - Роман Бровко, автори сценарію - Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов) про життя та загадкову смерть поета-дисидента, його боротьбу з тоталітарною системою.